UA

Банкет влаштували в готелі «Леополіс» у центрі Львова. Полковник Андрій Миколайович Задорожний завершував

— Скільки, Романе? — Тиждень. Може, два. Ветеринар зім’яв у кулаці порожній шприц, намагаючись не дивитися

Того вечора реанімація гула, як вулик на останньому диханні. Пахло спиртом, мокрим бетоном і бідою.

— Слухай, Оленко, тут таке діло… — Андрій завмер на порозі кухні, тримаючи телефон так, ніби той щойно

Розмова сталась у суботу, коли за вікнами сівіло кінцем лютого. Катерина саме розставляла книги на полиці

Вечір упав на ліс несподівано, як завжди наприкінці жовтня. Микола заглушив двигун свого старого «Фольксвагена»

— Ти чуєш мене? Дві квартири! — голос Ірини Степанівни деренчав, мов старий будильник. — А в мене що?

— Ти прийдеш на каву? — голос Аліни в слухавці звучав стривожено. — Не сьогодні. Роман мав забрати хлопців

Я стояв посеред мармурового холу «Хаятту», дивився, як по скляній стелі повзуть останні краплі дощу

Оксана прокинулась від вібрації телефону на тумбочці. У темряві спальні екран сяяв так яскраво, що довелося